Ніколь Козлова: Ми граємо більш ніж у футбол
Нападниця Ніколь Козлова стала однією з найуспішніших українських легіонерок футбольного сезону 2024/25. Гравчиня провела його в шотландському “Ґлазґо Сіті” — єдиному повністю жіночому клубі Премʼєр-ліги, куди вона перейшла торік після перемоги в чемпіонаті України з “Ворсклою”.
Запеклу боротьбу за трофеї Козлова завершила “срібним” дублем. Її “Ґлазґо Сіті” посів друге місце в чемпіонаті й Кубку Шотландії, а також здобув першу за два роки перепустку до кваліфікації Ліги чемпіонів.
Ніколь стала найкращою бомбардиркою “містянок” та шостою — в Премʼєр-лізі, забивши 21 мʼяч за 32 гри. Крім того, українка чотири рази потрапляла до символічної збірної тижня SWPL. Результат, який не змогли проігнорувати й у збірній України, що нарешті дала футболістці “зелене світло”.
Ґлазґо Сіті” зацікавився українською форвардкою у 2024 році, і після переговорів із тренерським штабом на чолі з Ліенн Росс та президенткою клубу Лорою Монтґомері Козлова погодилася на трансфер з полтавської команди.
– Вони розповіли про проєкт, про те, який це історичний клуб, — розповідає Ніколь про те, що її привабило в цій пропозиції. — Найважливішим було те, яка в мене буде позиція і в який футбол команда грає, а на третьому місці — що це за клуб. Перед усіма трьома варіантами я поставила “check” (галочку)”.
– Я люблю грати в позиційний, красивий футбол, але з результатом. Ми намагаємося пасувати. Коли можемо — завжди низом, але якщо треба, то й зверху. З думкою, що це виведе нападницю сам на сам з воротаркою. Я таке люблю, отримую кайф. Знаю свій стиль і [розумію, що] можу краще грати саме в такий, розумний, футбол”.
До Шотландії Козлова потрапила з досвідом виступів у Канаді, США, Данії та Україні. Утім, саме “Ґлазґо Сіті”, на думку нападниці, — поки що найпрофесійніший клуб в її карʼєрі. І це попри той факт, що він є єдиним суто жіночим клубом Премʼєр-ліги й був таким від моменту заснування 1998 року. Тоді як інші лідерки чемпіонату, як-то “Гіберніан”, “Рейнджерс”, “Селтік” і “Гарт-оф-Мідлотіан”, входять до змішаних, первинно чоловічих, структур.
– У них сильні чоловічі команди, і звідти йдуть гроші, — пояснює Ніколь. — Чи важче нам без підтримки чоловічого клубу? Звичайно. Але наша команда вже стільки років існує і входить у топ Шотландії. У нас усі професіоналки, у всіх повні контракти. Є академія, команди U13, U15, U17. У нас немає свого стадіону, проте [засновниці клубу Лора Монтґомері та Керол-Енн Стюарт] побудували свій зал, роздягальню. Це здається дрібницями, але треба розуміти, як це важко без чоловічої команди. Навіть з фанатами буває важче. Багато прихильників чоловічих клубів приходять на ігри [жіночих відповідників], а в нас свої. Але це й круто, що вони приходять саме до нас. Вважаю, що наш клуб грає більш ніж у футбол. Ми стоїмо за жінок.
Рівень клубу, відзначає форвардка, проявляється й у підході до тренувань і відновлення.
– Тут багато працівників: лікарі, спеціалісти з фізпідготовки, ті, хто [відповідає за наукову частину] та рахує наші GPS, — ділиться нападниця. — Тренування розраховані за навантаженням. Вони знають, скільки нам треба пробігти спринт-дистанцій. У кожної своя. Я така гравчиня, що багато спринтую в матчах і маю набігти на тренуванні стільки, щоб не було травм у грі. Бувало, що й годину бігала.
Індивідуальний підхід до “містянок” дав Ніколь новий поштовх до розвитку. І не лише через роботу на полі чи в залі, а й завдяки особистій праці з дієтологом і психотерапевтичним практикам. Зокрема, українка почала більше звертати увагу на правильне харчування, “навчилася більше їсти” та боротися зі знеціненням власних досягнень.
На думку Козлової, саме робота з психічним здоровʼям вирізняє з-поміж спортсменок справжніх професіоналок та є ключем до топрезультатів.
– Найбільше я виросла «в голові». Не все було прям супер, але в моментах, коли важко, я навчилася — хоч і не на 100% — з цим боротися, розуміти, як треба далі грати й бути впевненою в собі. Багато книг про це читала, але завжди було важко на практиці це зробити. Навчилася робити крок назад і дивитися, що виходить, а що — ні. [Почала більше] позитивних [настанов] собі говорити. Завжди [звертала увагу на] погане, а зараз більше кажу: «Ти це вмієш. Я в тебе вірю». Починаю й насправді в це вірити. Плюс моя родина завжди зі мною. Мама й тато знають, що мені сказати, коли голова трохи накрутилася. Це робота, і далі треба буде над цим працювати. Це одна з найбільших частин гри, коли ти вже професіоналка. На такому рівні майже всі технічні, у всіх є розуміння гри, фітнес хороший — і різниця в тому, чи в голові все добре.
Знайомство з британським футболом також означало перехід до насиченішого календаря. За сезон у чемпіонаті й двох кубках команда Козлової провела 39 матчів. “Ґлазґо Сіті” здобув перемогу в регулярному сезоні Премʼєр-ліги Шотландії та до останнього боровся за титул у чемпіонському раунді, проте врешті на три очки поступився “Гіберніану”.
Сезон для “Ґлазґо Сіті” завершився фіналом Кубка Шотландії, куди вони пробилися вперше за три роки. Проте у вирішальному матчі “містянки” несподівано поступилися “Рейнджерс” із рахунком 0:3.
– Уся команда дуже засмутилася, тому що “Ґлазґо Сіті” — це топклуб Шотландії, і в нас завжди завдання — перше місце в чемпіонаті й кубках, — зізнається Козлова. — Ми були так близько і знаємо, що в нас сильна команда й ми могли [перемогти]. Маленькі помилки то тут, то там призвели до поразки. З іншого боку, круто, що було так важко. Рівень у країні росте, і цього разу не дві команди були сильні, а пʼять боролися за перші місця. Важко не думати про те, що я як нападниця могла зробити більше, але треба радіти й другій позиції, тому що це велике досягнення. На наступний рік ми хотітимемо першого місця ще більше.
Щоправда, такий аналіз радше стосується гри в чемпіонаті. Щодо Кубка в Ніколь “інші почуття”:
– Ми не показали хорошу гру у фіналі, навіть близько. Це не секрет. Сезон був хороший, і те, що ми закінчили його таким поганим результатом, — це найприкріше.
– Думаю, нам потрібно швидше знаходити помилки й виправляти їх, — припускає Козлова. — Буває, не пішло, програємо 0:1 і не можемо ніяк переналаштуватися, щоб щось змінити. Важлива кожна маленька деталь. Грали, наприклад, з “Гіберніаном”, які на першому місці закінчили. Грали непогано, було 0:0, ніяк не могли забити. Можливо, були кращою командою [в тому матчі], але на 90+7 хвилині пропустили стандарт. І все, замість навіть одного очка вийшов нуль, а в них — плюс три. Може, якби не це, були б на першому місці.
Над чим ще треба працювати — це захист стандартів. Прикро, коли пропускаєш на них, як-от у нашому останньому матчі проти того ж “Гіберніана”, де було 2:2. Тому що в цілому ми були сильнішими в кожній грі [з цією командою], але, як бачите, кожна деталь важлива.
Водночас Козлова намагається фокусуватися й на позитивних спогадах. Одним із таких найемоційніших моментів сезону для неї став лютневий матч із “Селтіком”.
– Гра закінчилася нічиєю 2:2, але я забила мʼяч, який потім став голом сезону. Та найкрутішим було те, що на цьому матчі були мої батьки, які прилетіли з Канади на два дні. Грати, коли твої там, і забивати такі голи — подібне нечасто трапляється.
З успіхами в Шотландії прийшов і прорив на рівні збірної. Козлова відзначилася голом і асистом у Лізі націй, уперше за півтора року повернулася до стартового складу та допомогла команді здобути історичне підвищення до елітного дивізіону.
У половині матчів цього сезону Ліги націй головний тренер збірної Володимир Пятенко ставив Козлову у старті: в обох іграх із Чехією та в завершальному протистоянні з Хорватією.
– Я на це не можу [повпливати], — коментує рішення наставника Ніколь. — Можу тільки далі працювати й, коли дають шанс, його використовувати. Звичайно, як гравчині мені хочеться грати, але треба розуміти, що це збірна України. Ти граєш більше, ніж за себе. Ти граєш за країну. Бувало прикро [не виходити у старті], але це футбол. Якщо мені сказали вийти на 10 хвилин, я вийду й за ці 10 хвилин зроблю все, що можу, для команди.
Після квітневих матчів проти чешок Козлова опублікувала допис із підписом: “Жовте світло змінилося на зелене”. Її очікування на лаві запасних завершилося.
– Після такої паузи [поза стартом] ще дужче відчувала, як це круто. Пам’ятаю, як стояла, співала гімн і плакала. Коли гімн України грає, я завжди так [реагую], але в той момент [думала про все, що було] за рік-півтора: як я працювала над собою й пахала.
Ніколь розуміла, що все може швидко змінитися й такі моменти слід цінувати, адже вона не завжди виходитиме на поле з перших хвилин. Так і сталося в наступному матчі проти Албанії, в якому Козлова відіграла менш ніж пів години, але при цьому допомогла втримати рахунок 2:1, що й вивів збірну до Ліги A. Нападниця повернулася до стартової “11-ки” в останній грі з хорватками.
– В англійській мові є таке прислівʼя: “Never ride your highs too high, or your lows too low” (“Ніколи не літай надто високо й не сідай надто низько”). Тобто коли все добре, не можна літати “в космосі”, тому що [звідти] легко впасти. І коли все погано, не варто сильно розчаровуватися, адже у футболі все міняється отак (клацає пальцями). Треба бути завжди готовою.
Готовність до гри за збірну Козлова зможе продемонструвати вже в наступному матчі України — 27 червня. “Синьо-жовті” проведуть товариську гру проти Польщі — команди, що так само піднялася до Ліги A та цього літа братиме участь у Євро.